Родючість ґрунту, її оцінка та практичне значення [Частина - 2]

Раніше ми розповіли, що таке родючість, як її порахувати і навіщо.

ВИДИ РОДЮЧОСТІ ҐРУНТУ

Із метою оцінки родючості ґрунту як основного засобу виробництва у сільському господарстві її ділять на такі види:

• Природна
• Штучна
• Ефективна або економічна

Усі види родючості тісно пов’язані між собою.

Природна родючість – це та родючість, яку має ґрунт в природному стані, без будь-якого втручання людини. Це результат розвитку природних процесів ґрунтоутворення. Такий вид родючості зберігся у цілинних ґрунтів.

Кількісно оцінити її можна за продуктивністю (в ц/га) цілинних фітоценозів. Важливою рисою природної родючості є екологічна відповідність властивостей ґрунту біологічним вимогам рослин, що склалася в результаті тривалого природного відбору.

Наприклад, болотні ґрунти є високородючими по відношенню до болотних рослин, але степові трави на них рости не можуть. Підзолисті ґрунти, що мають мало гумусу і кислу реакцію, є родючими для лісової рослинності, багато з якої не зможе добре рости на родючих чорноземах.

Родючість, якої набуває ґрунт внаслідок впливу на нього діяльності людини (обробки, меліорації, удобрення), називається штучною родючістю. У чистому вигляді вона проявляється при створенні субстратів для вирощування рослин у теплицях і парниках, проведенні рекультивації на відвалах. При сільськогосподарському використанні ґрунтів важко розділити природну і штучну їх родючість. Обидва ці види в сукупності проявляються в ефективній або економічній родючості ґрунту, мірою якої є урожайність сільськогосподарських культур. Цей вид родючості залежить і від рівня природної родючості, і від характеру використання ґрунту у виробництві, рівня розвитку науки та реалізації її досягнень.

Виділяють ще і потенційну родючість ґрунту, під якою розуміють потенційну його здатність забезпечувати рослини факторами життя. Ця потенційна здатність залежить від вмісту валових та рухомих форм елементів живлення, показників водного, повітряного, теплового, токсичного та інших режимів. Потенційну родючість визначають шляхом польових та лабораторних досліджень ґрунтів. Якісна оцінка (бонітування) ґрунтів найчастіше проводиться за комплексом показників потенційної родючості ґрунту (запасом гумусу, елементів живлення, діапазоном активної вологи тощо).

Прикладом ґрунтів з високою потенційною родючістю є чорноземи, а з низькою – підзолисті ґрунти. Експлуатуючи ґрунт, людина повинна думати про те, як відновити його родючість, довести її до початкового рівня (просте відтворення родючості) чи створити ще більш високу родючість, ніж була на початку (розширене відтворення родючості). У природних умовах (на цілині), коли ґрунт досягає стану рівноваги, а його властивості та режими коливаються в певних межах, є більш-менш сталими, маємо процес простого відтворення родючості. Це клімаксна (рівноважна) стадія розвитку ґрунту. А розширене відтворення родючості в природних умовах можливе лише на стадії еволюції, коли різко змінюються умови ґрунтоутворення. Під дією природних та антропогенних факторів розвивається культурний процес ґрунтоутворення. Зміна людиною природних властивостей ґрунтів з метою створення і постійного підтримання високого рівня їх родючості називається окультуренням ґрунтів. Інтенсифікація землеробства пов'язана зі зростанням впливу людини на ґрунт, на розвиток процесів ґрунтоутворення і еволюцію ґрунтів. Щоб цей вплив приносив користь, а не шкоду, треба знати загальні закономірності сучасного культурного процесу ґрунтоутворення, зональні особливості його розвитку, глибоко і всебічно вивчати вплив сільськогосподарського використання ґрунтів на зміну їх складу, властивостей та режимів. Оцінюючи сучасний стан цієї проблеми, можна повністю погодитись із думкою М.М. Піддубного (1974): «…окремі явища ґрунтоутворення і їх сукупність найбільш детально вивчені для ґрунтів природних біоценозів. Особливості ґрунтоутворення під культурною рослинністю досліджені недостатньо, а погляди, викладені стосовно напрямку і вираженості ґрунтоутворення на орних ґрунтах, містять багато протиріч».

РЕЗУЛЬТАТИ ОКУЛЬТУРЕННЯ

Культурний ґрунт – дзеркало господарської діяльності людини. Результати окультурення можуть бути як позитивними, так і негативними. Як зазначав ще К. Маркс, «культура, – якщо вона розвивається стихійно, а не направляється свідомо… – залишає після себе пустелю». При всій багатогранності природних умов і зональних заходів їх окультурення антропогенний вплив на ґрунт має ряд загальних особливостей (В.Д. Муха, 1979):

1. Знищення природного рослинного вкриття, що призводить до змін у мікрокліматі, підсилення безпосередньої дії сонячних променів і атмосферних опадів на ґрунт.
2. Систематичне розпушування і перемішування верхнього орного шару ґрунту, що викликає зміни у водно-повітряних і фізико-механічних властивостях.
3. Зміна едафону, біохімічних і фізико-хімічних властивостей ґрунту; підвищення мікробіологічної та ферментативної активності, підсилення мінералізації та гуміфікації органічної речовини.
4. Загальне збільшення інтенсивності процесу ґрунтоутворення.
5. Направленість у зміні складу та властивостей ґрунту, обумовлена застосуванням комплексу агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів.

Тобто окультурення – це економічна реорганізація ґрунтового тіла. Оскільки вплив на ґрунт зростає не поступально, а прискорено, то і відтворення родючості повинно бути не простим, а розширеним, що забезпечується одночасним ростом як ефективної, так і потенційної родючості ґрунту.

Отже, як слідує з оцінки різних видів родючості ґрунтів, на її рівень впливають не лише природні фактори (клімат, ґрунтотвірні породи, рельєф місцевості, природна рослинність, що впливала на формування ґрунту до початку його сільськогосподарського використання, фактор часу). Існує й певна солідарна відповідальність людини, що реалізується через вплив землекористувачів (землевласників), суспільства та держави.